#35
Сообщение
mariobasler » 03 авг 2015, 18:57
Пример оправдательного приговора примененявшему гладкоствольное оружие и повлёкшего смерть лица...
Тут вообще жесть.
УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №285/1-2/11-к Головуючий у 1-й інст. Сусловець М.Г.
Категорія ч. 1 ст. 115 КК України Доповідач Ляшук В. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2013 року м. Житомир
Колегія суддів палати в кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області у складі:
головуючого - судді Ляшука В.В.
суддів: Гузовського О.Г., Андрушкевича С.З.
з участю секретаря Кашенко Л.М., Білоус Т.А., Дорошенко Н.В.
прокурора Сидоренка О.П.
з участю захисника ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2012 року, яким засуджено
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Андрієвичі, Ємільчинського району, українця, громадянина України, одруженого, освіта вища, проживаючого АДРЕСА_1, працюючого керівником ПОСП ім. Шевченка с. Куліші Ємільчинського району, раніше не судимого
- за ч. 1 ст. 115 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі,
Запобіжний захід залишено підписку про невиїзд до вступу вироку в законну силу.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_9 задоволено повністю.
Стягнуто з засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілих ОСОБА_4 5000 грн. моральної шкоди та на користь ОСОБА_9 300 000 грн. моральної шкоди.
Справу в частині заявленого позову ОСОБА_3, ОСОБА_10 подальшим провадженням закрито в зв'язку з їх відмовою від позовних вимог.
В задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12 - відмовлено за безпідставністю.
Речові докази по справі: одяг ОСОБА_7, вила, мисливську рушницю постановлено - знищити.
Згідно вироку: 12 вересня 2004 року біля 15 години в АДРЕСА_2 ОСОБА_2 прийшов в двір домоволодіння своєї сестри ОСОБА_13, в якому знаходився бувший чоловік останньої ОСОБА_7 житель АДРЕСА_2, який був з вилами в руках і не пропускав ОСОБА_2 в будинок, де під час суперечки з останнім, на ґрунті неприязних відносин, ОСОБА_2 повернувся до свого автомобіля, взяв мисливську рушницю марки "Сімсон" 12 калібру, з метою безпечного проходу повз ОСОБА_7, проходячи до порогу будинку умисно наніс вогнепальне поранення ОСОБА_7 одним пострілом з даної рушниці в область передньої правої бокової поверхні тулуба, рук, верхніх відділів бедер, спричинивши 187 овальної, круглої форми ран, садн, діаметрами 0,2, 0,3, 0,4 см.
З проникненням в підшкіряну клітчатку, в порожнину грудної клітки, в черевну порожнину, супроводжуючись пошкодженнями легенів, аорти, печінки, правої нирки, брижейки тонкої кишки, стінок тонкої кишки, великого сальника, що виявилось в сильному внутрішньо грудному крововиливі, крововилив в черевну порожнину, в зачеревну клітчатку і вбив ОСОБА_7
Смерть ОСОБА_7 настала від вогнепального дробового поранення передньої поверхні тулуба, супроводжуючись пошкодженнями аорти, легенів, печінки, нирок, кишечнику і чисельними внутрішніми крововиливами.
В апеляції з доповненням, засуджений ОСОБА_2 вказує на неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, незаконність та необґрунтованість вироку, надання його діям невірної юридичної кваліфікації. Зазначає, що приїхав до своєї сестри, щоб надати допомогу племіннику, якому потерпілий спричинив тілесні ушкодження та застосував зброю, яка випадково перебувала в його автомобілі лише з метою самозахисту, коли потерпілий кинувся на нього з вилами, при цьому постріл здійснив не цілячись, в район ніг.
Вважає, що його показання повністю узгоджуються з іншими доказами у справі, а тому його дії повинні були бути кваліфіковані судом як вбивство з необережності.
Просить змінити вирок, перекваліфікувати його дії на ч.1 ст. 119 КК України та призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
В доповненні до апеляції ОСОБА_2 просить зменшити суму моральної шкоди, яка стягнута з нього на користь ОСОБА_9 до 50 000 грн., врахувавши обставини вчинення злочину його матеріальний та сімейний стан.
В апеляції захисник ОСОБА_8, в інтересах засудженого ОСОБА_2 також вказує на неправильне встановлення судом фактичних обставин, які на його думку не ґрунтуються на доказах досліджених в судовому засіданні, що вплинуло на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 На обґрунтування своєї апеляції наводить доводи, що аналогічні доводам апеляції засудженого.
Просить змінити вирок та перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 119 КК України.
В апеляції потерпілий ОСОБА_6, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини вчинення злочину вважає, що вирок підлягає скасуванню з підстав невідповідності призначеного ОСОБА_2 покарання, яке на його думку не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок його м'якості.
Вважає, що судом безпідставно було визнано пом'якшуючими покарання ОСОБА_2 обставинами щире каяття, з'явлення із зізнанням та відшкодування завданої шкоди.
Просить вирок стосовно ОСОБА_2 скасувати та постановити новий вирок, яким визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, провівши часткове судове слідство, в ході якого були додатково допитані засуджений ОСОБА_2, потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, свідок ОСОБА_14 та досліджені матеріали справи, заслухавши їх пояснення, а також пояснення захисника ОСОБА_1, які частково підтримали апеляції засудженого та захисника та заперечили щодо задоволення апеляції потерпілого ОСОБА_6, пояснення потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 підтримавших апеляцію ОСОБА_6 та заперечивших щодо задоволення апеляцій засудженого та захисника, міркування прокурора про залишення без задоволення усих апеляцій, колегія суддів приходить до висновку що апеляція засудженого та захисника підлягають частковому задоволенню, а апеляція потерпілого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи що стосуються часу, місця, знаряддя та способу заподіяння ОСОБА_2 смертельного вогнепального поранення ОСОБА_7
Так, в апеляціях не оспорюються висновки суду викладені в обвинуваченні визнаному судом доведеним про те, що 12 вересня 2004 року біля 15 год., в АДРЕСА_2, в дворі домоволодіння ОСОБА_3, яка є його сестрою - ОСОБА_2 взявши з свого автомобіля рушницю та проходячи до порогу будинку наніс вогнепальне поранення ОСОБА_7, який був з вилами в руках та непропускав його до будинку та таким чином спричинив йому смертельні ушкодження .
Разом з тим, на думку колегії суддів судом першої інстанції не була надана оцінка подіям, які передували застосуванню засудженим зброї, обставинам її застосування та як наслідок дано неправильну юридичну оцінку діям засудженого ОСОБА_2
Висновки суду про те, що ОСОБА_2 під час сварки, яка виникла внаслідок того, що потерпілий не пропускав його в будинок сестри на ґрунті неприязних стосунків умисно вбив ОСОБА_7, не підтверджується доказами, які суд навів у вироку.
Так, обґрунтовуючи цей висновок суд у вироку фактично послався на показання засудженого ОСОБА_2, в судовому засіданні та на досудовому слідстві, показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, висновки судово-медичних, криміналістичної експертиз №№ 158, 544, 131, 156, протоколи огляду місця події, трупа та відтворення обстановки та обставин події з ОСОБА_2, а до показань потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5 поставився критично.
Перевіривши вказані докази, проаналізувавши їх, колегія суддів вважає, що вони як окремо так і в сукупності не підтверджують зазначені висновки суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
Так, в суді першої інстанції ОСОБА_2 пояснив, що по телефону сестра та мати йому повідомили про спричинення ОСОБА_7 вилами тілесних ушкоджень своєму сину, він викликав "швидку" та міліцію. Перетелефонував матері, яка попросила приїхати швидше, повідомивши: " Їдь швидше, бо можливо ОСОБА_4 і в живих не застанеш". Приїхавши, його дружина зайшла першою до будинку, а коли він зайшов до подвір'я з-за будинку вискочив потерпілий з вилами в руках та став погрожувати: "Сказав, що всадить вила і я його не посажу". Згадавши, що в автомобілі знаходиться рушниця, знаючи агресивний характер потерпілого, з метою свого захисту та захисту тих хто був в будинку він повернувся та взяв рушницю, яку він залишив в автомобілі після полювання та яка була заряджена одним патроном, щоб налякати та забрати ОСОБА_4 до лікарні, наміру застосовувати зброю не мав. Зайшовши в подвір'я, попросив потерпілого відійти, однак він з направленими на нього вилами з погрозами та агресивним виразом обличчя став до нього наближатись, після чого він вистрелив в область ніг, відстань при цьому між ними була в межах 10 метрів, погрози сприймав реально.
Також пояснив, що після того, що сталось, злякався, перебуваючи в стресовому стані поїхав до батька, який забрав рушницю, після чого повернувся та повіз потерпілого в лікарню, по дорозі зустрів "швидку", лікарі якої констатували смерть:
" Не знав, що робити і поїхав до батька, батько забрав рушницю, я хотів накласти на себе руки, був в стресовому стані, повернувся сказав, що ОСОБА_7 потрібно везти у лікарню, взяв ряднину, занесли його в автомобіль та поїхали в лікарню" (т. 4 а.с. 134, 135, 179, 180).
З матеріалів справи вбачається, що такі показання ОСОБА_2 є послідовними та узгоджуються з усіма його показаннями, які він давав на досудовому слідстві як підозрюваний, обвинувачений, при відтворенні обстановки та обставин події.
Так, будучи допитаним як підозрюваний 12.09.2004 р. ОСОБА_2 фактично давав аналогічні показання, що і в суді, зокрема пояснював: " З матами, погрозами із вилками в руках вискочив ОСОБА_7, з метою захистити себе, дружину, сестру, племінника побіг до автомобіля взяв рушницю", " ОСОБА_7 знаходився 10-12 метрів від мене", "Я направив рушницю на ОСОБА_7 та провів постріл, не цілився тому, що знав, що він може мене заколоти". Також пояснив, що сприймав погрози потерпілого його заколоти реально під впливом повідомленої йому інформації про спричинення тілесних ушкоджень своєму сину, а також тому, що ОСОБА_7 раніше вже спричиняв йому тілесні ушкодження застосувавши лопату та неодноразово проявляв агресію до членів своєї сім'ї і його батька. (т. 1 а.с. 19-21).
При відтворенні обстановки та обставин події ОСОБА_2 також давав аналогічні показання щодо обставин, які викликали його приїзд до сестри та причини застосування ним зброї, детально показав на місці за яких обставин та на якій відстані від потерпілого він здійснив постріл. В тому числі пояснював: "Знаючи його характер, а також те, що він раніше бігав за мною з ломом та розрубав мені руку заступом.........взяв рушницю", "Основна мета була безперешкодно забрати племінника і завезти в лікарню", "Дійшовши за 1 м. до порогу я сказав пропусти мене, але той з піднятими вилками швидко кинувся в мою сторону, в цей час я підняв рушницю і зробив постріл".
При проведенні слідчої дії слідчим були проведені заміри згідно до яких за повідомленою ОСОБА_2 інформацією відстань між ним та потерпілим в момент, коли той кинувся на нього з вилами, а він здійснив постріл, складала 6 метрів ( відстань від місця де стояв ОСОБА_2 до порогу 1м.10 см., ширина порогу 2 м. 20 см., відстань від іншої сторони порогу до ОСОБА_4 2 м. 70 см.) (т.1 а.с. 101-109).
В послідуючому на досудовому слідстві ОСОБА_2 також давав аналогічні показання, в тому числі вказував, що здійснив постріл у потерпілого лише після його активних дій направлених на заподіяння йому вилами тілесних ушкоджень у зв'язку з небезпекою для його життя з відстані близько до 10 метрів: "ОСОБА_7 намагався вдарити мене вилами і кинувся із-за порогу з вилами на мене......я хотів вистрелити йому в ноги" (т.1 а.с. 127, 195-199).
Будучи допитаним в апеляційній інстанції ОСОБА_2 дав показання, які узгоджуються з показаннями, які він давав раніше, а також уточнив, що здійснив постріл з відстані яка була визначена при проведенні з ним відтворення обстановки та обставин події, близько 5-6 м. коли потерпілий кинувся на нього з вилами.
Суд першої інстанції, на думку колегії суддів безпідставно надав критичну оцінку показанням засудженого ОСОБА_2 про те, що потерпілий погрожував йому вилами, піддав сумніву відстань пострілу про яку повідомив засуджений (до 10 м.) обґрунтувавши свій висновок показаннями ОСОБА_2 у суді та у якості підозрюваного, при цьому навів у вироку його показання, які не відповідають змісту його показань в протоколі судового засідання та звукозаписі.
Так, зокрема вказав, що ОСОБА_2 у суді пояснював, що стріляв у потерпілого з відстані 20-30 метрів, хоча в протоколі (т. 4 а.с. 135) та звукозаписі зазначено про відстань між ними в момент пострілу в межах 10 метрів.
На думку колегії суддів, навівши такі висновки, суд також припустився в них істотних суперечностей, оскільки у фабулі обвинувачення визнаного ним доведеним вважав встановленими обставини знаходження в руках потерпілого ОСОБА_20 вил та погроз ними засудженому: "ОСОБА_7.... був з вилами в руках і не пропускав ОСОБА_2 в будинок........з метою безпечного проходу повз ОСОБА_7, проходячи до порогу будинку ОСОБА_2 умисно наніс вогнепальне поранення".
Зі змісту цих встановлених судом обставин вбачається, що показання ОСОБА_2 щодо відстані з якої він здійснив постріл надані у суді першої інстанції (в межах 10 м.), а також при відтворенні обстановки та обставин події (6 метрів) не суперечать встановленим судом обставинам: "Проходячи до порогу будинку ОСОБА_2 умисно наніс вогнепальне поранення".
Крім цього, повідомлені ОСОБА_2 дані щодо здійснення потерпілим погроз вилами, а також вчинення ним в послідуючому активних дій направлених на заподіяння ними йому ушкоджень, відстані здійснення пострілу узгоджуються з даними протоколів огляду місця події згідно яких відстань від хвіртки до будинку складає 19.5 м., біля порогу будинку виявлено плями бурого кольору та вила з аналогічними плямами. (т.1 а.с. 2-5, 73-74), даним відтворення обстановки та обставин події проведених з засудженим, а також показаннями потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, які не бачили моменту пострілу, однак були очевидцями подій, які йому передували та подій, які відбувались відразу після пострілу.
Так, визнана судом потерпілою ОСОБА_3 вказувала на схильність потерпілого до фізичної агресії, пояснювала, що причиною приїзду засудженого була злочинна поведінка потерпілого, який заподіяв сину вилами тілесні ушкодження, намагався його заколоти. Повідомивши про це брату з мобільного телефону матері, попросила його викликати "швидку" та міліцію. Через нетривалий час приїхав брат з дружиною, яка зайшла до будинку, а він залишився на вулиці. ОСОБА_7 ходив по вулиці крутив сокирою, а коли появився ОСОБА_3 побачила як він побіг з вилами на брата. Почула постріл, вибігла на вулицю побачила брата, який стояв з рушницею в двох метрах від порогу та потерпілого в руках, якого були вила. Підтвердила вона також і повідомлені ОСОБА_2 і послідуючі події (т.3 а.с. 164,165).
Зазначені показання ОСОБА_3 повністю узгоджуються з показаннями, які вона давала на досудовому слідстві в якості свідка 13.09.2004 р., в тому числі пояснювала: "Я чула що ОСОБА_7 біг і кричав, державши в руках вилки, що вб'є ОСОБА_2, вилки бачила через вікно, потім почула постріл і вискочила на двір" (т.1 а.с. 33, 34), а також підтвердила їх при допиті в суді апеляційної інстанції.
Потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_10 також підтвердили вказані засудженим та потерпілою ОСОБА_3 обставини, в тому числі щодо схильності потерпілого до агресивних дій, застосування фізичного насильства, підтвердили протиправну поведінку потерпілого по відношенню до ОСОБА_4 та приїзд засудженого у зв'язку з цим до них додому. Вказували на продовження агресивних дій батька, здійснення ним погроз сокирою через вікно. Після приїзду засудженого та знаходячись в будинку, чули як під'їхав автомобіль, бачили як зайшла ОСОБА_14, а також як пролунав постріл, після якого стали виходити на вулицю, хто за ким виходив не пам'ятають. Як пояснив ОСОБА_4 бачив батька, який лежав з вилами біля порога, а також ОСОБА_2, який біг з рушницею до машини, ОСОБА_10 пояснила, що бачила батька, який стояв та тримав вила в руках. Підтвердили, що засуджений повернувшись через деякий час надавав допомогу батьку, який був живим та у відсутність "швидкої" повіз його до лікарні (т.3 а.с. 165-167, 173-177).
Показання цих потерпілих також є послідовними, вони узгоджуються з показаннями, які вони давали на досудовому слідстві (т.1 а.с 38-39, 111-112), підтвердили ці особи вказані показання і під час додаткового допиту в апеляційній інстанції надавши аналогічні пояснення.
Підтвердили показання засудженого також свідки ОСОБА_14, яка була допитана у судах обох інстанцій та свідок ОСОБА_15, показання якої були оголошені у суді першої та апеляційної інстанції. З їх показань слідує, що засуджений отримавши повідомлення по телефону про загрозу для життя племінника, викликавши "швидку" та міліцію поїхав до своєї сестри, щоб йому допомогти. Після пострілу, який почули перебуваючи у будинку, вийшли на вулицю та побачили, з однієї сторони порогу ОСОБА_7, який стояв та тримався за бік, а потім упав, а також неподалік нього вила та ОСОБА_2, який стояв з іншої сторони порогу. ОСОБА_2 відразу побіг, сів в автомобіль і кудись поїхав, а згодом повернувшись повіз потерпілого в лікарню. Зазначені свідки вказували на конфліктний характер потерпілого, схильність до жорстокої поведінки, непоодинокі випадки застосування сили щодо членів сім'ї, родичів, ОСОБА_14 підтвердила факт спричинення ним заступом тілесних ушкоджень чоловіку за декілька років до цього. ОСОБА_14 також повідомила, що про наявність у чоловіка зброї не знала (т.3 а.с. 177, 178, т.1 а.с. 177, 178).
Свідки ОСОБА_18, ОСОБА_19, в суді першої інстанції також фактично підтвердили показання засудженого надавши наступні пояснення ОСОБА_18: "12.09.04 р. ОСОБА_2 попросив телефон викликати швидку та міліцію, був схвильованим пояснював, що батько побив сина вилами.... просив виїхати якомога швидше"(т.3 а.с. 179), ОСОБА_19 (працівник міліції): " В обідню пору ОСОБА_2 по телефону повідомив, що ОСОБА_7 вчинив бійку з сином, голос його був стурбований, просив щоб виїхала міліція, а через хвилин 30 приїхав дуже схвильований, обличчя біле та повідомив, що вчинив вбивство."( т. 3 а.с. 212, т.4 а.с. 123).
Свідки ОСОБА_21, ОСОБА_22 (сусіди ОСОБА_7), ОСОБА_23(секретар сільської ради), ОСОБА_24(колега потерпілого), в судовому засіданні підтвердили конфліктний, неврівноважений, агресивний характер потерпілого. Так, зокрема ОСОБА_24 пояснив: "Потерпілий був дуже агресивною людиною, я був присутній при побитті ним свого малолітнього сина штахетою, піднявши його за руку" (т.4 а.с 124-128) Таку ж характеристику потерпілому ОСОБА_20 надав сільський голова (т.1 а.с. 213).
З показань свідка ОСОБА_17, які були оголошені судом 1 інстанції вбачається, що він 12.09.2004 р. чув сварку на городі у ОСОБА_4 на яку уваги не звертав, а згодом почув постріл. (т.1 а.с. 159-160).
З показань свідка ОСОБА_16 оголошених в судовому засіданні як першої так і апеляційної інстанції у зв'язку з його смертю, вбачається, що вони також узгоджуються з показаннями засудженого, в тому числі він пояснював: "Прибігла дочка, зателефонувала до брата ОСОБА_2 щоб той викликав швидку.... говорила, що ОСОБА_7 сильно побив сина і той в тяжкому стані.... можливо вбив.... бив вилами", вказував, що побоявся туди йти, оскільки потерпілий раніше бив його та погрожував, що вб'є як він прийде на поріг. Підтвердив, що біля 15 год. приїхав син та привіз рушницю, сказав, що вистрілив у ОСОБА_7, він вийняв гільзу та викинув її в сажавку"( т.1 а.с. 175-176).
Протиправний характер поведінки потерпілого 12.09.2004 р. по відношенню до свого сина незадовго до приїзду засудженого також стверджується висновками СМЕ № 295, 304 згідно з якими ОСОБА_4 були спричинені 2 рани на голові та 3 рани на шкірі грудної клітини, рана на правій голені. Рани на голові могли виникнути від удару боковою частиною вил, а на грудній клітині від дії тупозагострених предметів, можливо від дії зубів вил. У випадку нанесення цих ударів вилами з більшим зусиллям вони могли бути небезпечні для життя ( т.1 а.с 31,32, 115), а також даними постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_7 у зв'язку з його смертю від 06.10.2004 р. з якої слідує, що в діях останнього вбачався склад злочину, передбаченого ст. 15 ст. 121 ч.1 КК України(т.1 а.с. 157,158).
Доказом реальності побоювань засудженого про намір потерпілого його заколоти також є висновок СМЕ № 319 згідно з яким у ОСОБА_2 були виявлені рубці на нозі, правій руці, які згідно характеру рубців могли виникнути від дії тупозагостреного предмету, яким могли бути деталі лопати. Давність цих ушкоджень відповідає терміну повідомленому засудженим в 2000 р.(т.1 а.с 215). Наявність цих тілесних ушкоджень у засудженого узгоджується з його показаннями про те, що ОСОБА_2 за декілька років до подій 12.09.2004 р. кидався на нього з заступом та спричинив ним йому ушкодження, підтвердили ці обставини також потерпіла ОСОБА_3, свідок ОСОБА_14
Зазначені показання засудженого, потерпілих та свідків щодо подій 12.09.2004 р., які передували конфлікту, обставин спричинення засудженим потерпілому смертельного вогнепального поранення, його послідуючої поведінки, висловлені ними у процесі розслідування справи та у судовому засіданні судів обох інстанцій, є послідовними переконливими, оскільки повністю узгоджуються між собою та іншими доказами у справі.
Слід зазначити, що показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_25, свідка ОСОБА_14, які фактично підтвердили показання ОСОБА_2 про застосування зброї для захисту свого життя, надавались ними органам досудового слідства з 12.09. по 15.09.2004 р., в той час коли ОСОБА_2 був затриманий та можливості для узгодження своєї позиції з ними щоб спотворити дійсні обставини не мав.
За таких обставин будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність зазначених показань засудженого, потерпілих, свідків, на протязі досудового та судового слідства та в суді апеляційної інстанції не встановлено. Деякі розбіжності щодо викладення ними характеру розвитку подій їх послідовності зумовлені особистим сприйняттям кожним із них тих моментів, які вони спостерігали, аффектогенною ситуацією, а також тривалим часом який минув з тих подій, а тому немає підстав для визнання цих показань недостовірними.
Суд першої інстанції обґрунтовано надав критичну оцінку показанням потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5, в яких вони вказували про підготовлене умисне вбивство ОСОБА_7, штучне створення доказів та інсценування стану необхідної оборони ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, погоджується з цим і колегія суддів, оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували ці обставини матеріали справи не містять.
З цих же підстав колегія суддів критично ставиться до показань цих осіб, а також потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_2 з дороги двічі вистрелив у ОСОБА_7, оскільки зазначені особи не були очевидцями цих подій, дізнались про смерть брата через тривалий проміжок часу, особи від яких їм ніби-то стало відомо вказані ними обставини заподіяння смерті потерпілому цих обставин не підтверджують, не узгоджуються їх показання і з іншими доказами у справі, в тому числі висновками експертиз, даними протоколів огляду місця події, трупа та інш.
Крім того, доводи висловлені ними в суді першої та апеляційної інстанції, не узгоджуються з обвинуваченням, визнаним судом доведеним, а вирок суду в цій частині в апеляційному порядку не оспорюється.
Інші докази у справі, а це зокрема: висновки судово-медичних, криміналістичної експертиз №№ 158, 544, 131, 156, дані огляду місця події, трупа, на думку колегії суддів також не підтверджують висновки суду про те, що ОСОБА_2 під час сварки, яка виникла внаслідок того, що потерпілий не пропускав його в будинок сестри, на ґрунті неприязних стосунків умисно вбив ОСОБА_7, як і не спростовують показання засудженого про те, що він здійснив постріл з рушниці в потерпілого з відстані приблизно 6 -10 м., після того, як потерпілий з вилами кинувся на нього.
Згідно висновку первинної СМЕ № 158, постріл у ОСОБА_7 був проведений у горизонтальному чи близькому до нього направленні, з відстані більше 1-2 метра, після отримання вогнепального поранення ОСОБА_7 міг на протязі менше години жити, говорити, здійснювати рухи руками, ногами. (т.1 а.с. 26).
За висновком комісійної СМЕ № 131, враховуючи, що при дослідженні не виявлено компактної дії шроту, а лише рани, які утворились від дії окремих шротин, дані пошкодження являються пораненням осипом шроту, виникли при дистанції пострілу більше 2- 5 м. З даними пораненнями постраждалий міг виконувати осмислені дії - пересуватися на невеликі дистанції і жити на протязі декількох десятків хвилин.
Конкретно встановити, в якому положенні - динамічному чи статичному знаходився постраждалий під час виникнення тілесних ушкодження являється неможливим.(т.4 а.с 220-223).
Додатковою СМЕ № 156 встановлено, що кут пострілу з зброї складав близько 90 градусів, тілесні ушкодження могли виникнути внаслідок пострілу на відстані більше 2-5 метрів, мав місце 1 постріл з вогнепальної зброї, зарядом дробу № 5 вітчизняного виробництва діаметром 3 мм. Категорично виключити показання підсудного про постріл з 10 метрів являється неможливим. Також зазначено, що стверджувати про те чи могли знаходитись в руках ОСОБА_20 вила комісія експертів не може, так як це входить в компетенцію слідчих органів (т.5 а.с. 109-113).
Оцінки вказаним доказам суд першої інстанції не надав та поклав їх в обґрунтування своїх висновків про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, хоча вони на думку колегії суддів переконливо вказують про відсутність в його діях складу вказаного злочину.
Приймаючи, до уваги вищенаведене, проаналізувавши та співставивши усі докази, які суд першої інстанції поклав в обґрунтування вироку, перепровіривши основні з них, в апеляційній інстанції під час проведення судового слідства, колегія суддів приходить до висновку, що показання ОСОБА_2, в тому числі і в тій частині де він вказує, що здійснив постріл в напрямку потерпілого при відстані між ними в межах 10 метрів, а як встановлено більш точніше при відтворенні обстановки та обставин події, шляхом проведення замірів, близько 6 метрів, після того як потерпілий погрожуючи вбивством з направленими на нього вилами пішов на нього, відображають об'єктивні обставини, за яких потерпілому були спричинені вогнепальні смертельні поранення.
Досудовим слідством не надано, а судом першої інстанції не встановлено та не наведено у вироку доказів, які б спростовували ці обставини, не знаходить таких доказів і апеляційний суд.
Надаючи оцінку послідовним показанням ОСОБА_2, які узгоджуються з іншими вищенаведеними доказами, колегія суддів враховує, що згідно положень ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
Досудове слідство, а потім і суд у вироку обґрунтували обвинувачення ОСОБА_2, в умисному вбивстві ОСОБА_7 на ґрунті неприязних стосунків припущеннями, а усі сумніви щодо доведеності його вини витлумачили не на його користь, а на користь обвинувачення.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Відповідно положень ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчиненні з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
На думку колегії суддів фактичні обставини спричинення ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_27 смертельних тілесних ушкоджень свідчать, що він діяв правомірно, відповідно до ч. 3 ст. 27 Конституції України та ст. 36 КК України.
Так, досліджені судами докази вказують на те, що ОСОБА_2 приїхав до своєї сестри ОСОБА_3, отримавши інформацію про вчинення потерпілим ОСОБА_7 суспільно-небезпечних дій щодо сина - ОСОБА_4, можливості продовження ним цих дій та знаходження племінника ОСОБА_4 в загрозливому для його життя становищі, в тому числі внаслідок отриманих травм. Він викликав міліцію і "швидку допомогу" і поїхав до сестри лише після другого телефонного дзвінка з метою надання допомоги племіннику в транспортуванні його в лікарню.
Приїхавши до помешкання своєї сестри, після того як в будинок де знаходився як він вважав, в тяжкому стані ОСОБА_4, зайшли його дружина та мати, він також став проходити до дверей будинку та наблизився до порогу.
В цей період з-за будинку йому назустріч з вилами в руках вийшов потерпілий ОСОБА_7, який став йому погрожувати вбивством.
Враховуючи повідомлену йому сестрою та матір'ю інформацію про здійснення потерпілим нападу на сина з застосуванням вил, вважаючи, що племінник потребує невідкладної допомоги, а "швидка допомога" та міліція ще не приїхала на виклик, а також спричинення потерпілим йому самому раніше за схожих обставин тілесних ушкоджень заступом, знаючи про неврівноважений характер потерпілого та його схильність до агресії та застосування фізичної сили, ОСОБА_2 мав усі підстави для сприйняття погроз потерпілого як реальної загрози як щодо себе, так і до близьких людей, які перебували у будинку, а тому діючи співмірно небезпечній ситуації, взяв з автомобіля заряджену одним патроном рушницю та повернувся на подвір'я для відвернення можливої загрози для життя та здоров'я як свого, так і близьких людей.
Пройшовши на подвір'я до порогу будинку та знаходячись на відстані приблизно 6 метрів від потерпілого ОСОБА_20, який стояв з іншої сторони порогу, ОСОБА_2 попросив його відійти і пропустити до будинку, однак потерпілий агресивно відреагувавши на його прохання, висловлюючи погрози вбивством, направивши на нього вила став швидко до нього наближатись після чого засуджений з метою негайного відвернення реальної та безпосередньої загрози для свого життя, не цілячись здійснив в його напрямку постріл.
На думку колегії суддів, в момент, коли потерпілий ОСОБА_20 став вчиняти активні дії, а саме швидко з направленими вилами став наближатись до ОСОБА_2 висловлюючи погрози вбивством, враховуючи незначну відстань, яка їх розділяла у ОСОБА_2 виник стан необхідної оборони, оскільки лише негайно застосувавши зброю, він міг захиститися від суспільно-небезпечного посягання на своє життя.
Висновки суду першої інстанції, а також аналогічні доводи прокурора в апеляційній інстанції про те, що ОСОБА_2 мав можливість втекти, зачекати в автомобілі, покликати допомогу, викликати міліцію, на думку колегії суддів є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать вимогам закону.
Як встановлено, ОСОБА_2 звернувся за допомогою, а саме викликав міліцію і "швидку", однак на час його приїзду вони не прибули, при цьому він мав обґрунтовані підстави для висновку, що племіннику ОСОБА_20 потрібна невідкладна медична допомога і його життю та здоров'ю, як і життю і здоров'ю інших близьких йому людей існує реальна загроза від потерпілого, який стояв з вилами поблизу дверей будинку де вони перебували та при виході їх з будинку міг реалізувати висловлені ним погрози, в тому числі і щодо нього, а тому на думку колегії суддів його дії, які полягали в тому, що він взявши рушницю для самозахисту, повернувся на подвір'я, були викликані необхідністю.
Крім того, кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Будь-яких доказів, які б вказували, що засуджений взявши в автомобілі заряджену рушницю, як про це вказано у вироку повернувся на подвір'я, щоб умисно, з мотивів неприязні вбити потерпілого ОСОБА_20 у справі не має і такі висновки суду є лише нічим необґрунтованими припущеннями.
Спростовує ці висновки суду і послідуюча поведінка засудженого, який хоча відразу і поїхав з місця події, перебуваючи в шоковому стані, в послідуючому, через незначний проміжок часу, повернувся, став надавати потерпілому допомогу та ще живого, при свідомості, повіз його до лікарні.
Вирішуючи питання щодо співмірності захисту, колегія суддів враховує положення ч. 5 ст. 36 КК України відповідно до яких, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяну тому, хто посягає.
Враховуючи, що потерпілий ОСОБА_7 вчинив напад та створив реальну загрозу застосування щодо ОСОБА_2 предмету, здатного заподіяти шкоду його життю та здоров'ю, він був вправі захищатися наявними у нього засобами, в тому числі і з застосуванням вогнепальної зброї, а спричинення потерпілому будь-якої шкоди у цій ситуації аж до позбавлення його життя, не виключає необхідної оборони та не є перевищенням її меж.
Отже за даних обставин колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 заподіяв смерть ОСОБА_7 в стані необхідної оборони, що діючим законодавством визнається правомірним і не тягне кримінальної відповідальності, а тому в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України і він не несе відповідальності за заподіяну шкоду.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 26.04.2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону" шкода, заподіяна в стані необхідної оборони без перевищення меж останньої, відшкодуванню не підлягає.
Наведене свідчить, що доводи апеляцій засудженого та його захисника, в яких вони хоча і просять лише перекваліфікувати дії засудженого на ст. 119 КК України, однак як слідує з їх змісту, фактично вказують на знаходження засудженого в стані необхідної оборони заслуговують на увагу, а тому їх слід частково задовольнити, вирок щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу, в порядку ст. 365 КК України закрити за відсутності в його діях складу злочину. Запобіжний захід підписку про невиїзд обрану ОСОБА_2 скасувати.
За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції потерпілого ОСОБА_6
Порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкоджали апеляційному суду постановити законне і обґрунтоване судове рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
апеляцію потерпілого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Апеляції засудженого ОСОБА_2, захисника, ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Новоград Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, провадження в справі закрити на підставі п.2 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину.
В задоволенні цивільних позовів ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_2 5000 грн. моральної шкоди та ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_2 300 000 грн. моральної шкоди відмовити.
Судді:
Но, поглядим на её развитие до первой жалобы от пользователей.
